СПАСИБІ МАМО!
У небі не літала ти ніколи,
Бо далі Сарнів стежка не вела
І днини не ходила ти до школи,
Не панною – селянкою росла Не звикла в спеку в холодку сидіти,
Вила і мотика, твої вічні механізми рук,
А, як троє, ми малі, тебе обсіли,
Тоді дісталось материнських мук Ти прала, чесала і латала,
Готувала на стіл кашу і бульйон,
Не в дитсадку, самих ти нас лишала,
Коли на поле йшла полоти льон І так спливли твої роки жіночі,
Я бачу знов моє село,
Твої ласкаві, материнські очі
І турботами змережене чоло
Бо далі Сарнів стежка не вела
І днини не ходила ти до школи,
Не панною – селянкою росла Не звикла в спеку в холодку сидіти,
Вила і мотика, твої вічні механізми рук,
А, як троє, ми малі, тебе обсіли,
Тоді дісталось материнських мук Ти прала, чесала і латала,
Готувала на стіл кашу і бульйон,
Не в дитсадку, самих ти нас лишала,
Коли на поле йшла полоти льон І так спливли твої роки жіночі,
Я бачу знов моє село,
Твої ласкаві, материнські очі
І турботами змережене чоло
Чорний хліб ти Божим називала,
Учила змалечку хліб той берегти.
Щоб роботящими були,- навчала
Назустріч правді, – не брехні іти Давно поїхав я від хати,
Були зради й гаразди.
Чекала незрадливо тільки мати,
З дороги зустрічала ти завжди Я не такий син, як мати,
Щоб стільки повернув, скільки взяв.
У простій сільській, поліській хаті,
Де вперше “мама” вимовляв Спасибі Мамо!. За науку й ласку,
За теплу тугу і без користі любов.
За непросту життєву казку,
За те, що в люди я пішов
Учила змалечку хліб той берегти.
Щоб роботящими були,- навчала
Назустріч правді, – не брехні іти Давно поїхав я від хати,
Були зради й гаразди.
Чекала незрадливо тільки мати,
З дороги зустрічала ти завжди Я не такий син, як мати,
Щоб стільки повернув, скільки взяв.
У простій сільській, поліській хаті,
Де вперше “мама” вимовляв Спасибі Мамо!. За науку й ласку,
За теплу тугу і без користі любов.
За непросту життєву казку,
За те, що в люди я пішов