За селом річка в верболозах,
Серед саду біліє хатина,
У сніговіях мерзне в морозах.
Перед вікном кровіє калина
Ту калину посадили батьки,
Коли первістка народили,
Та вже за селом на кладовищі вінки,
Від холоду могили їхні вкрили
І вікна покинутим блиском тьмяніють,
Сіріє край поля хатина одна,
Лиш солов"ї від щастя п"яніють,
Не зважають, що хатина сумна
Цей край мені такий дорогий,
І річка, і луг ... і біла хатина
Той сердечний докір гіркий,
І на зимовому тлі кривава калина
Не докоряю я своїй долі,
Є у мене дім, є й дружина,
Та коли бачу згорблену жінку в полі,
Підступає до серця вина безневинна
Бачу маму й батька у житньому полі,
Усмішки й погляди рідні,
Коли ще разом наші долі,
А розлуки й втрати ще неслідні
І щоб там зі мною не було,
Завжди я мушу пам"ятати,
Що мене зустріне завжди село,
Сумними вікнами батьківської хати
